Оцінки ризику у банківському менеджменті

Управління ризиками та ресурсами банку — дві важливі та нерозривно пов'язані між собою складові банківського фінансового менеджменту. Раціональну організацію та комплексну автоматизацію цих напрямів діяльності банку можливо здійснити лише на основі адекватної математичної моделі. Щоб її побудувати, необхідно формалізувати такі поняття, як ризик, стан банку, стратегія управління, еволюція банку та інші, крім того, створити відповідні процедури для їх оцінки.

Ризики та їх вимір
Для комерційного банку завжди небажані принаймні дві події:

• зниження прибутку;
• зниження ринкової вартості банку як фірми.

Варто сказати і ще про дві події, які самі по собі не є поганими, але не можуть призвести до нічого хорошого:

• незапланований відтік клієнтів;
• зниження ліквідності нижче допустимої межі.

Перераховані вищепогані подіїслід відрізняти від їх причин -причинних подій, лише за певних умов, що призводять до несприятливого результату.

Таким чином, на верхньому рівні абстракції існують чотири види ризику - по одному для кожної поганої події. Насправді, проте, ризики класифікують за причинним подіям. Наприклад, процентний ризик - це ризик небажаної зміни процентних ставок.

Як правило,вимір ризикуздійснюється за двома основними напрямками. По-перше, визначають ймовірнісний розподіл величини причинної події або щонайменше деякі кількісні показники цього розподілу (математичне очікування, довірчий інтервал тощо). По-друге, виявляють залежність величини «поганої події» від величини «причинної події». Показником такої залежності, наприклад, вважатимуться її еластичність. Показники (оцінки) ризику, що відповідають першому напрямку, називатимемоімовірнісними, другому -масштабними.

Розглянуті два напрями виміру ризику взаємно доповнюють один одного. На їх основі можна отримуватикомплексні оцінки ризику, Що характеризують ймовірнісний розподіл поганої події До комплексних відноситься, наприклад, популярна останнім часом оцінка Value-at-Risk.

Модель управління ризиками та ресурсами банку
Модель управління банкомявляє собою сукупність правил опису та методів розрахунку агрегованих позицій банку за групами активів, пасивів та позабалансу, а також процедур для визначення впливузовнішніх(ринкове середовище) тавнутрішніх(Структура портфелів)факторівстан цих позицій. Запропонована імітаційна модель управління банком (МУБ) дозволяє розраховувати еволюцію кредитної установи, а також її характеристики для заданого періоду в майбутньому на основі трьох блоків даних:

• вихідного стану банку;
• сценарію розвитку ринку;
• стратегії управління банком у майбутньому періоді.

Діяльність банку можна представити у найзагальнішому вигляді як процес відкриття та закриття позицій. Кожну позицію характеризують потік платежів та траєкторія зміни вартості. Основна ідея, покладена основою МУБ, у тому, що у рамках цієї моделі позиція розглядається не як конкретний потік платежів і певна траєкторія зміни вартості, бо як спосіб їх обчислення залежно від сценарію. Такий метод часто навіть оформляють юридично, вказуючи в документах не конкретні значення грошових сум, а формули їх розрахунку. Наприклад, у кредитному договорі буде встановлено плаваючу ставку у вигляді MIBOR + 3%.

Зрозуміло, у багатьох випадках використовується спрощений спосіб обчислення платежів: зазначаються фіксовані суми та терміни незалежно від сценарію. Але все-таки в загальному випадку позиція-цеоператор(Спосіб розрахунку), за допомогою якого визначається безліч платіжних потоків і траєкторій вартості-по одній парі для кожного сценаріюділового простору.

Ділове простір є безліч різноманітних сценаріїв розвитку ринку. Позицію банку можна представити у вигляді двох основних операторів-платіжного та вартісного-На цьому просторі. Крім них можна сформувати додаткові (допоміжні) оператори. Агреговані позиції поєднують безліч окремих однотипних позицій. Вони представляються як агрегованих операторів, які визначаються вихідним станом і стратегією (рис. 1). Як аргумент операторів виступає сценарій, а еволюція банку є сукупністю їх результуючих значень.

Одна з найважливіших цілей МУБ-побудова процедур виду:

(S0, S,w) ® ОЦ

где S0-вихідний стан банку, S-стратегія управління, w-сценарій розвитку ринку в майбутньому, ОЦоцінка результатів застосування стратегії при заданому сценарії; а символ ®означає процедуру розрахунку оцінки. Модель не тільки містить набір таких процедур, але і, що важливіше, є інструментом для їх конструювання.

Під стратегією управління ми маємо на увазі план розподілу ресурсів за термінами та типами позицій. Ризики обраної стратегії розраховують, змінюючи сценарії.

Для оцінки поточного становища банку, зокрема поточних ризиків, використовуютьпасивнуабоконсервативнумодель еволюції. Еволюція банку називається пасивною, якщо він з поточного моменту припиняє практично всі операції з розміщення та залучення коштів, продовжуючи здійснювати лише взаєморозрахунки з уже наявними дебіторами та кредиторами. Іншими словами, пасивна еволюція - це процес загасання потоків платежів в умовах припинення банком активних дій. Еволюція називається консервативною, якщо банк зберігає (намагається зберегти) обсяги, тимчасову структуру та інші параметри своїх позицій. Іншими словами, консервативна еволюція є продовженням діяльності банку без будь-яких змін у розподілі ресурсів. Використовуючи введені терміни, розв'язання задачі пошуку оптимальної стратегії управління банком у найзагальнішому вигляді можна як послідовність етапів, наведену на рис. 2.

Мал. 2. Схема пошуку оптимальної стратегії управління банком

Перший етап розв'язання задачі є суто методичним, його виконує людина. Ухвалення рішень теж навряд чи доцільно довіряти комп'ютеру. Найбільш трудомісткими є етапи побудови процедури та розрахунку показників. Саме для них насамперед і призначено МУБ. Найбільш складний етап - вибір стратегій, що претендують на оптимальність. Він представляє певну труднощі для автоматизації і здійснюватиметься у дальній перспективі.

Управління банком – складний процес. Різними позиціями банку керують різні співробітники, ситуація постійно змінюється, тому не завжди можна розраховувати на суворе дотримання обраної стратегії. Найчастіше буває зручніше задати деяку систему лімітів, що обмежують операції за обсягами, термінами, ризиками і т. д. Однак і в цьому випадку виникає складне завдання - вибір оптимальних лімітів. Її можна вирішувати, наприклад, за наступною схемою (рис. 3).


Рис.3 Схема пошуку оптимальної системи лімітів

На перший погляд, ця схема дуже схожа на схему пошуку оптимальної стратегії, але слід звернути увагу, що для пошуку оптимальних лімітів варіюються вже не лише сценарії, а й допустима лімітами стратегія.

Зрозуміло, поряд з розрахунком оцінки результатів застосування обраної стратегії в цілому для всього банку подібну оцінку можна визначити і для окремих портфелів, причому ці портфелі не обов'язково повинні складатися з одного типу активів чи пасивів. Крім того, такі оцінки можна використовувати і для вирішення більш вузьких завдань, наприклад, для контролю ризиків та перевірки їхньої відповідності лімітам.

Оцінки поточного стану банку
Стан банку визначається двома факторами: наявним станом справ та поточними тенденціями. Їх поєднання у процесі еволюції може призвести до результату, який істотно відрізнятиметься від вихідного стану. Сукупність вихідного стану та поточних тенденцій назвемоеволюційним станомбанку. Традиційні методики дозволяють більш менш задовільно оцінити стан справ (часто просто за показниками за минулий період), але показуються дуже неточними при обліку тенденцій. Як правило, подібні методики обмежуються визначенням трендів у динаміці показників (що відповідає минулим, а не поточним тенденціям) та складанням платіжного календаря (так званого Cashflow). Інтегральні показники, отримані у рамках МУБ, оцінюють саме еволюційний стан, тому їх можна назватиеволюційними оцінками.

Фактично традиційні методики дають можливість оцінювати процес, який призвів до поточного положення. Значно цікавіше розглянути варіанти подальшого розвитку кредитної установи. Саме це дозволяють зробити еволюційні оцінки.

При аналізі еволюційного стану акценти між вихідним становищем та тенденціями можна розставляти по-різному. Оцінки, отримані методом пасивної еволюції, більшою мірою відображають стан справ, що склався до вихідного моменту, а отримані методом консервативної еволюції-поточні тенденції. Зіставлення результатів двох видів еволюції дозволяє отримати повнішу картину становища банку.

Будь-яка інша (не пасивна і консервативна) стратегія управління змінює поточні тенденції, отже, і еволюційний стан банку. Тут можна використовувати ті самі методики, але показники будуть характеризувати вже інший еволюційний стан, в якому поточним є лише положення банку, а тенденції відповідають стратегії, що застосовується.

Оцінки ризику
Уявимо стан ринку у вигляді наборуіндикаторів.Небажане зміна у майбутньому однієї чи кількох індикаторів може призвести до послаблення становища банку. Таким чином, кожній групі індикаторів відповідає свій тип ризику, а сукупний ризик банку характеризується можливою зміною всіх індикаторів.

На сучасному ринку всі індикатори прямо чи опосередковано пов'язані між собою, тому поняття «ризик конкретного типу» представляється адекватним лише тією мірою, як і відповідна група індикаторів вільна від впливу інших груп.

Різноманітність оцінок ризику визначають такі фактори:

1. До якої "поганої події" відноситься оцінка. Щоб формалізувати поняття «поганої події», виберемо показник, ризик небажаної зміни якого вимірюватимемо. Таким показником може бути, наприклад, прибутковість чи вартість банку

2. Тип ризику. Цей фактор визначає, щодо яких причинних подій вимірюється ризик. Формалізація у разі означатиме фіксацію певної групи індикаторів, вплив яких необхідно виміряти. Для оцінки сукупного ризику слід розглядати вплив всіх індикаторів.

3. Тип оцінки.Оцінка то, можливо масштабної чи комплексної. Для вимірювання комплексного ризику (тобто ризику у загальноприйнятій формі) не обійтися без імовірнісних оцінок, однак, при отриманні їх головним чином слід покладатися на прогноз користувача.

4. Форма подання оцінки.Форма уявлення залежить від типу оцінки. Наприклад, для масштабної оцінки можна вибрати уявлення у формі коефіцієнта впливу або його аналога-коефіцієнта еластичності. Комплексну оцінку прийнято представляти у вигляді Value-at-Risk.

5. Процедура виміру ризику.До цієї процедури відноситься, зокрема, спосіб урахування зв'язків індикаторів обраної групи з іншими індикаторами.

Нехай ОЦ показник, ризик небажаних значень якого потрібно виміряти. Кожній групі індикаторів поставимо у відповідність деякийіндикатор-зразокодного з представників групи або якийсь усереднений індикатор. Вважатимемо, що інші індикатори групи змінюються більш менш синхронно зі зразком.

Припустимо, що необхідно виміряти ризики для певної фіксованої стратегії (зрозуміло, кожній стратегії відповідають свої ризики). За таких умов показник ОЦзалежить лише від сценарію.

Щоб звузити різноманітність сценаріїв (і тим самим кількість аргументів), можна ввести деякі обмеження для багатьох траєкторій. Наприклад, можна обмежитись розглядом лінійних залежностей індикаторів від часу, для яких траєкторія повністю характеризується одним значеннямi-го індикатора-wi (наприклад, на горизонті еволюції) Назвемо цю величинувизначальним значенням зразка.Таким чином, результат застосування обраної стратегії можна оцінити, використовуючи залежність:

{wi, 1ЈiЈ} ® ОЦ.

Як приклад масштабної оцінки ризикуi-го типу розглянемо коефіцієнт еластичності функції оцінки щодо аргументу wi Його нульове значення вказує на нейтральність показника до зміни індикатора, тобто відсутність ризику даного типу. Маючи в своєму розпорядженні масштабними оцінками, можна вже без розрахунку еволюції з деяким ступенем наближення знайти значення показника при довільно заданій зміні індикаторів.

Багато хто воліє вимірювати ризик у грошах. Для цього як показник ОЦНеобхідно взяти його фінансовий варіант і обчислювати збільшення показника, що характеризує суму втрат чи придбань.

Припустимо, що індикатори є випадковими величинами. Отже, випадковими є також показник і величина втрат. Тоді можна уявити комплексну оцінку ризику, наприклад, у вигляді верхньої межі одностороннього довірчого інтервалу величини втрат (оцінка Value-at-Risk). У цьому випадку ймовірність того, що втрати виявляться вище оцінного значення, не перевищує певного рівня, як правило, 0,05 або 0,01.

У будь-якому випадку для комплексної оцінки ризику потрібно задати ймовірнісний розподіл індикаторів і на його основі, використовуючи функцію оцінки, обчислити розподіл ймовірності втрат. Зрозуміло, що тут не обійтися без прогнозу. Виходитимемо з наступних двох гіпотез:

Гіпотеза 1 (Г1) - стаціонарний розвиток ринку.Статистичні закономірності розвитку ринку, що мали місце у минулому, збережуться й у майбутньому. Така гіпотеза допустима, якщо не очікується значних та різких потрясінь.

Гіпотеза 2 (Г2) - імпульсний розвиток ринку.Ця гіпотеза охоплює як криза, а й економічний бум.

Звичайно, дві гіпотези не вичерпують різноманіття реального життя - вони відбивають крайнощі. Загальний випадок слід трактувати як поєднання протилежних ситуацій, але лише у ймовірнісному сенсі. Вважатимемо, що реалізується або перша гіпотеза з ймовірністюP(Г1), або друга з ймовірністюP(Г2),причому сума цих ймовірностей дорівнює одиниці. Ці можливості повинні задаватися користувачем.

Підкреслимо, що стаціонарний і імпульсний варіанти різняться тим, що у першому випадку імовірнісне розподіл індикаторів встановлюється з урахуванням статистики минулі періоди, тоді як у другому—задается користувачем.

Проблема прогнозування розвитку ринку за умови стаціонарної гіпотези досліджена докладно. Існує безліч способів побудови ймовірнісного розподілу майбутніх значень індикатора, але тут ми на них зупинятися не будемо.

Технологія моделювання
Як уже говорилося вище, модель управління банком є комплексом процедур, що дозволяють дати прогноз щодо агрегованих позицій кредитної установи на підставі кількісних оцінок вихідних даних і визначених користувачем внутрішніх (стратегія) та зовнішніх (сценарій) факторів. Маніпулюючи величинами внутрішніх чинників, можна за будь-якому сценарії знайти оптимальне поєднання їх значень і підготувати з його основі аргументовані стратегії управління банком у тому чи іншому поведінці ринку.

Технологія застосування моделі управління ресурсами та ризиками включає чотири основні етапи. Причому результат виконання кожного їх цілком самодостатній.

1. Розрахунок поточних агрегованих позицій банку.

2. Розрахунок еволюційного стану банку (пасивна чи консервативна еволюції) з урахуванням поточної структури портфелів на даний момент расчета.

3. Імітаційне моделювання результатів застосування заданої стратегії управління щодо різних сценаріїв поведінки ринків.

4. Розрахунок проекту оптимальної структури глобальних лімітів На основі варіювання сценаріїв поведінки ринків з урахуванням допустимих лімітами стратегій управління.

Пропоновану модель можна застосувати у повному обсязі для аналізу та управління на одному фінансовому ринку (наприклад, валютному) або одним портфелем банку (наприклад, кредитним).
Неважко помітити, що описана технологія дозволяє створювати з урахуванням даної моделі безліч індивідуальних автоматизованих систем підтримки прийняття рішень. Такі системи створюються з урахуванням специфіки різних банків.
Моделювання еволюції банку передбачає розрахунок показників і формування оцінок з урахуванням вихідного стану кредитної установи, стратегії управління та сценарію розвитку ринку. Використання моделі відкриває значні можливості автоматизації завдань підтримки прийняття рішень. Ми розповіли про те, що дає така модель, але, зрозуміло, не менш важливо, як вона збудована. Однак ця тема заслуговує на окреме серйозне обговорення.