Сучасні моделі та тенденції банківського нагляду - проект "Фінанси" (Україна)
Сучасні моделі та тенденції банківського нагляду
Існує кілька різних моделей здійснення нагляду за банківськими установами у процесі їхньої роботи. Основними моделями банківського нагляду є моделі:
- на виїзному інспектуванні банків співробітниками органів банківського нагляду (така модель нагляду переважає Італії, Франції, Японії та США).
- на аналізі матеріалів зовнішнього аудиту банку (на таку модель нагляду спираються у Великій Британії та Німеччині).
- використання матеріалів як власного виїзного інспектування, і зовнішнього аудиту (Канада).
- на встановленні жорстких вимог до публічної звітності, так звана модель «ринкової дисципліни» (ця модель нагляду 1996 року була введена в Новій Зеландії).
Банківський нагляд в Італії, Франції, Японії та США покладається переважно на виїзне інспектування банків. Завдання виїзного інспектування у країнах приблизно однакові: оцінка адекватності капіталу, якості активів, якості менеджменту, рівень прибутковості і ліквідність. Інспектори при проведенні виїзного інспектування вивчають внутрішньобанківську документацію, проводять зустрічі з персоналом банку для того, щоб отримати ширше уявлення про систему проведення операцій та управління. Також вони вивчають матеріали внутрішнього та зовнішнього аудиту. Узагальнюючи отриману інформацію, вони оцінюють загальний стан фінансово-кредитної установи. При оцінці установи у країнах використовується структурована рейтингова система.
Частиною функцій виїзного інспектування є обговорення виявлених проблем із керівництвом банку, оцінка шляхів їх вирішення та оцінка ступеня усвідомлення керівництвом банку певних ризиків.
Частота виїзного інспектування у цих країнах варіюється. У США комплексне виїзне інспектування проводиться кожні 12-18 місяців. У Японії комплексні виїзні перевірки проводяться Міністерством фінансів та Банком Японії один раз на два роки. В Італії виїзне інспектування банків проводиться ще рідше, один раз на шість чи сім років. У Франції частота залежить від розміру та стану банківської установи, тому невеликі банки перевіряються один раз на чотири або п'ять років, банки, що мають нестабільний стан, можуть перевірятися щорічно. Великі банки зазвичай перевіряються щорічно або один раз на два роки, хоча при цьому інспектори фокусують свою увагу на питаннях резервування та ринкових ризиків.
Для цих чотирьох країн характерно, що виїзна інспекція обов'язково проводиться при виявленні значних проблем.
Існує також концепція нагляду, коли наглядові органи керуються інформацією зовнішніх аудиторів і проводять виїзне інспектування тільки в особливих випадках з вузького кола питань. За такого нагляду від банків потрібно проведення аудиту один раз на півроку або раз на рік. У деяких випадках інспектори проводять зустрічі з аудиторами чи керівництвом банку. Такий спосіб ведення нагляду має на увазі, що аудитори при виявленні серйозних проблем у банку або порушенні ним банківського законодавства негайно проінформують органи нагляду.
Враховуючи важливість аудиту за такого способу нагляду, органи нагляду повинні мати можливість впливати на вибір аудиторів банком. Зазвичай банк має можливість вибирати аудитора зі списку затвердженого органами нагляду та інформувати їх за зміни аудитора. У всякому разі, органи нагляду мають змогу усунути аудиторів або анулювати результати аудиту в тому випадку, якщо вони вважають роботу, яку аудитори не задовольняють.
Представниками такої моделі нагляду є Велика Британія та Німеччина. Великобританія взагалі не має інспекторів, які працюють на постійній основі, однак, Банк Англії обов'язково проводить періодичне виїзне інспектування банків з метою оцінити певні сфери діяльності банку або проблеми, що виникли. У Німеччині органи нагляду уповноважені проводити виїзне інспектування банків. Проте проводять його вкрай рідко, переважно, працюючи з матеріалами зовнішніх аудиторів.
Ще однією важливою особливістю банківського нагляду в Англії та Німеччині є те, що вони проводять виїзне інспектування також для того, щоб оцінити та затвердити систему внутрішнього контролю та аудиту у банківській установі. Основним завданням, що покладається на внутрішньобанківський контроль наглядовими органами цих країнах, є розрахунок необхідного рівня капіталу залежно від ризиків, які несе банк під час здійснення своєї діяльності.
Канада намагається використовувати одночасно два перерахованих вище способи нагляду. Органи нагляду проводять щорічне виїзне інспектування банківських установ, проте залишають детальнішу перевірку операцій зовнішнім аудиторам. Зазвичай, банківський нагляд Канади залучає кредитних фахівців для перевірки кредитних справ, а також за потребою залучаються фахівці в інших областях.
Нагляд у Сполучених Штатах має ускладнену структуру, пов'язану зі складністю отримання права на ведення фінансово-кредитних операцій. У США наглядові функції виконують кілька офіційних агенцій, включаючи Офіс валютного контролю (Office of the Controller of the Currency), Федеральну корпорацію страхування депозитів, Федеральний резервний банк та Уряди штатів. Незважаючи на те, що існують певні відмінності в методах та техніці проведення нагляду різними агентствами, у принципі вони не сильно відрізняються один від одного. Понад те, агентства консультують одне одного і намагаються працювати у складі міжагентських робочих груп. Федеральні агентства при цьому намагаються скоординувати їхню роботу та вимоги. Крім усього іншого, у 1994 році законодавство вимагало від них до 1996 року розробити стандарти для спільних перевірок.
Під час проведення виїзного інспектування інспектори ретельно оцінюють банк у різних ризикованих сферах банківської діяльності, на основі чого потім виставляють загальну оцінку стану банку. Компоненти цієї оцінки різняться залежно від типу фінансової установи: банк, банківська холдингова компанія, відділення іноземного банку, депозитний банк. Однак у кожному випадку оцінка показує, наскільки необхідним є частий контроль над цією установою.
Незважаючи на те, що виїзне інспектування є важливою та невід'ємною частиною банківського нагляду, воно може дати лише фотографію ситуації у банку. Для того, щоб отримати динамічну картину стану банку між виїзними перевірками, органи нагляду покладаються на регулярну статистичну звітність, а також на безвиїзний нагляд та моніторинг. Так, кожен квартал банк надає розширений звіт, в якому відображає інформацію про структуру та строки погашення активів, пасивів та капіталу, а також про джерела доходів та витрати. Звіт включає інформацію про проблемні та непрацюючі активи, про позабалансові операції та умовні зобов'язання.
Завдяки такому звіту, а також іншим регулярним звітам, таким як, наприклад, звіт про управління ризиками, банківський нагляд має доступ до великої інформації, яка дозволяє проводити безперервний безвиїзний аналіз та моніторинг динаміки фінансового стану банку. Такий моніторинг та аналіз дозволяє органам нагляду визначити з якими проблемами може зіткнутися ця установа у найближчому майбутньому. Також такий нагляд дозволяє бачити загальні негативні тенденції банківської системи та вжити заходів щодо запобігання критичним ситуаціям.
Зазвичай органи банківського нагляду США поєднують безвиїзний нагляд і регулярні зустрічі з керівництвом банку, оскільки процес банківського нагляду - це взаємодія і співробітництво органів нагляду та керівництва банку, хоча можуть бути вжиті і примусові заходи у разі, якщо це буде необхідно. Регулярні зустрічі дозволяють обмінюватися думками, досвідом, інформацією про проблеми банку та шляхи їх вирішення, що є важливим для підтримки необхідного рівня взаєморозуміння.
Природно, що у разі погіршення ситуації у банку банківський нагляд над цією установою стає більш інтенсивним. Органи нагляду вимагають у цьому випадку надання додаткової щомісячної, щотижневої або навіть щоденної детальної інформації з питань, що їх цікавлять. Зустрічі з керівництвом банку також стають частішими. За наявності значних проблем банку від нього вимагають надання бізнес-плану або програми оздоровлення для вирішення своїх проблем.
Якщо фінансове становище банку продовжує погіршуватися, банківський нагляд може рекомендувати або вимагати проведення більш жорстких та неприємних виправних заходів.
Модель банківського нагляду, покладається на публічність роботи банківської установи, прийнятна лише за певних умов. Ця модель банківського нагляду має дві назви: "публічної звітності" або "ринкової дисципліни". Ці назви мають на увазі, що жорсткі вимоги до обов'язкового опублікування певної інформації про роботу банку призводить до ринкової самодисципліни учасників ринку. Прикладом використання цієї моделі нагляду є Нова Зеландія. Наглядові органи розраховують на те, що вимоги до публічності деталізованої інформації про фінансовий стан банку стимулюватимуть керівництво банку розсудливо приймати ризики, забезпечуючи надійну роботу банківської установи.
Банківський нагляд зняв більшість обмежень для банків, за винятком рівня адекватності капіталу та лімітів щодо кредитування інсайдерів. Натомість наглядові органи законодавчо запровадили підвищені вимоги до публічної звітності банків. Банки повинні щокварталу публікувати детальну інформацію про фінансовий стан банку, включаючи інформацію про якість активів, про забезпечення кредитів, про концентрацію кредитних ризиків, ринкові ризики, адекватність капіталу, правління банку. Опублікована інформація має бути підписана правлінням банку для того, щоб підтвердити її достовірність.
Проте органи нагляду проводять щорічні зустрічі з керівництвом банків, а також встановили законодавчу вимогу щодо перевірки банку зовнішнім аудитом двічі на рік.
Нова Зеландія перейшла на таку модель 1996 року. Тому говорити про її надійність ще важко. При цьому необхідно пам'ятати про специфічність банківської системи Нової Зеландії, тому що всі великі банки в Новій Зеландії знаходяться в іноземному володінні, і їхня діяльність, включаючи іноземні відділення, є наглядом у країні, де ці банки зареєстровані.
Незважаючи на те, що як самостійна модель банківського нагляду модель публічної звітності в більшості країн, які мають власні великі банки, не застосовується, її можна використовувати як додатковий засіб самодисциплінування банківського ринку. Використання елементів цієї моделі в умовах України на даний час є необхідною умовою підвищення прозорості та стабільності банківської системи України, що більшою мірою забезпечить надійність вкладів населення та коштів кредиторів.
Після розгляду існуючих моделей нагляду необхідно пам'ятати, що вони не є ідеальними та не гарантують абсолютну надійність банківської установи та банківської системи загалом. Органи нагляду в жодній із країн не визнають свій нагляд ідеальним. Тим більше, враховуючи темпи розвитку як банківської індустрії, так і пов'язаних з нею областей, можна говорити, що система банківського нагляду також перебуває в стані безперервного розвитку.
На сучасному етапі в Україні використовуються здебільшого дві моделі банківського нагляду: виїзний та безвиїзний нагляд. Відсутність елементів інших моделей банківського нагляду, багато в чому не дозволило органам нагляду запобігти краху великих банківських установ. Наприклад, використання елементів публічної звітності по відношенню до багатьох комерційних банків, що розорилися, скоротило б втрати, пов'язані з тим, що маючи певні проблеми банки продовжували широку рекламну кампанію і приховували своє справжнє становище, продовжуючи нарощувати свою клієнтську базу, тим самим збільшуючи негативні наслідки свого банкрутства.
Ще однією проблемою системи банківського нагляду в Україні є недостатнє використання незалежних аудиторів для нагляду за комерційними банками. Органам банківського нагляду України слід розробити низку критеріїв щодо зовнішнього незалежного аудиту комерційних банків, що охоплюють операції банку з підвищеним ризиком, що полегшить роботу органів нагляду, а й підвищить якість інспектування банків. Зовнішні незалежні аудитори, що особливо мають міжнародну практику, мають великий досвід в оцінці систем внутрішнього контролю банку і можуть оцінити організаційну структуру банківської установи з урахуванням тенденцій розвитку світової банківської системи, що багато в чому визначає якість та надійність подальшої роботи банку.
Останнім часом відбулися значні зрушення в акцентах банківського нагляду від практики детального інспектування операцій банку до інспектування, спрямованого на оцінку банківських ризиків та внутрішньобанківських процедур їх проведення. Оскільки банківський бізнес стає все більш складним, інспектори все більше повинні покладатися на оцінку внутрішньобанківських процедур управління банківськими ризиками, а також якість організації системи внутрішнього аудиту та контролю. Ці зрушення мали такі значні наслідки. По-перше, збільшення ролі керівництва банку, оскільки є «першою лінією оборони» і несе у собі повну відповідальність забезпечення надійності банківської установи. Це набуває особливої важливості в сучасному високотехнологічному світі, коли ризики та пов'язані з ними втрати можуть поширюватися дуже швидко. У той же час інспектори у питанні детального контролю за проведенням операцій, у зв'язку зі значним їх обсягом, мають більшою мірою покладатися на зовнішній та внутрішній аудит [5, 204]. Такі тенденції стають все більш характерними навіть для тих країн, які використовують у нагляді модель виїзного інспектування.
Друга тенденція у банківському нагляді - це збільшення ролі публічності банківської звітності. Органи нагляду країнах великої сімки заохочують велику публічність банківської діяльності, особливо. Це стосується інформації про схильність банків до тих чи інших ризиків, а також діяльності керівництва.
Третя тенденція, що охопила банківський нагляд у всіх органах та різних країнах – це розширення практики застосування загальних стандартів та вимог у міжнародному масштабі. Найбільш відомий приклад - це Базельська угода щодо капіталу 1988 року, яка встановила мінімальні вимоги до рівня капіталу банку, які потім були схвалені в багатьох країнах. Однак практика застосування загальних вимог не може бути використана в повному масштабі у зв'язку з відмінностями в законодавчих системах, економічному устрої та системах бухгалтерського обліку.
Таким чином, захист інтересів вкладників шляхом забезпечення надійності роботи банківських установ полягає у безперервному всеосяжному процесі нагляду з використанням різноманітних форм та методів нагляду за діяльністю банків, починаючи з ретельного вивчення відповідних матеріалів під час їх реєстрації. Успіх цього процесу визначається здатністю органів банківського нагляду стежити за зміною ситуації у фінансовому секторі та вживати розумних заходів щодо підтримки банків у складних ситуаціях, при цьому, не допускаючи зниження рівня платоспроможності банків нижче за рівень, необхідний для виконання всіх його зобов'язань.
Література
1. Закон України "Про Національний банк України".
2. Закон України "Про банки та банківську діяльність".
3. Положення Національного банку України "Про застосування Національним банком України заходів щодо впливу на комерційні банки за порушення банківського законодавства", затверджено Постановою Правління Національного банку України №38 від 04.02.98р.
4. Арістобуло де Жуан. "Від добрих банкірів до поганих банкірів. Неефективний банківський нагляд та погіршення якості управління як головні елементи банківських криз". Матеріали семінару Інституту економічного розвитку Світового банку, 1992р.
5. Current Legal Issues Affecting Central Banks / edited by Robert C.Effros. 1998 IMF.
6. Enhancing Bank Transparency. Public disclosure and supervisory information, що promote safety and soundness in banking systems. Basle Committee on Banking Supervision. Basle. September 1998.
7. Core Principles for Effective Banking Supervision. Basle Committee on Banking Supervision. Basle. September 1997.
8. Statement of Principles: Bank Registration and Supevision. Banking System Department. Document BS1. Жовтень 1997.